Сповідь: "подруга мого чоловіка - табу ?!" - фото

Як люди дорослі і сучасні, розуміємо, що у наших супутників життя можуть бути нерозлучні друзі, в рідкісних випадках - вірні подруги. Чомусь, при цьому виникає підозріло слизьке і досить неприємне відчуття - відоме під назвою ревнощі.

Питання про можливість дружніх відносин між жінкою та чоловіком став риторичним. У кожного з нас своя відповідь на нього, кожен для себе вирішує, бути їй чи ні.

"Справжніх друзів в житті дуже мало, їх може навіть і не бути. Дружба не бачить перешкод у часі, неважливо, скільки років ви дружите: рік, другий або, може, все життя. Вона непідвладна часу, все залежить від людини. Є люди, з якими знайомишся і розумієш відразу, що це твоя людина, твій світ - він може змінити ваші погляди, як і ви його. У мене був друг - годі й чекати, а самий що ні є справжній. Трохи старший за мене, трохи красивішим, більш комунікабельними, він, мій шкільний друг, з`явився в найскладніший, як мені здавалося, момент мого життя. Мої батьки в ті дні переживали не найкращі дні свого сімейного життя, а я в силу свого впертого і гордого характеру не показувала, наскільки болісно це позначалося на мені, була на межі відчаю", - Розповідає Мелек (ім`я змінено через етичних міркувань), 24 роки.

Тендітна, як стеблинка, по-хлопчачому завзятими очима, раз у раз, поглядаючи на годинник, дівчина, нібито поспішаючи розлучитися з черговим вантажем, розповіла історію, яка залишила глибокий слід дитячої образи і розчарування в її юнацької душі.

"Невідомо, коли саме ми стали дружити сильно, по-справжньому, одне я відчувала напевно: він був поруч у важких ситуаціях, в моменти, коли спотикалася, незримо підставляв своє плече. Ми дружили, наперекір всьому класу, дорослим. Бувало, він міг подзвонити мені пізно вночі, могли базікати, обговорювати щось, дуріти. Моїм батькам це не подобалося, ми стали спілкуватися потайки, пересилати повідомлення, після перейшли на соцмережі. І не згадати, скільки всяких приємностей він робив - для мене тоді це були рятівні знаки уваги".

За словами Мелек, закінчивши школу, вона переїхала до Туреччини, вступила до вузу, спілкування з одним скоротилося вдвічі, але по приїзду додому, вона обов`язково з ним бачилася - уривками, зрідка, але дружба не рвалася. Говорили захлинаючись, не встигаючи за думками, словами, базікали годинами, перебиваючи один одного.

"Незважаючи на те, що з часом наші зустрічі стали рідкісними, але вони були дуже яскравими, зігрівала думка, що у мене є кращий, надійний друг. Ми однаково жартували, схоже мислили, нам не варто розповідати один одному історії, просто один з нас раптом скрикне: "А пам`ятаєш?" - і разом захохочем, згадуючи цікавий випадок з життя".

А потім сталося несподіване: він одружився на близькій подрузі Мелек, яка буквально за місяці до цієї події перестала з нею спілкуватися.

"Несподіванкою для мене стало те, що на весілля мене не запросили, стало прикро від усвідомлення того, що мене сприйняли як суперницю, яку необхідно ліквідувати, прибрати зі шляху, залити мене брудом. Моя екс-подруга, як, можливо і багато жінок, стала підозрювати в наших відносинах з ним щось більше, ніж дружба, почала мучити себе і його ревнивими підозрами. Вона глибоко переконана в тому, що у одруженого чоловіка одна подруга - це його дружина. В її уявленні відносини між чоловіком і жінкою завжди мають еротичний підтекст. Вона любить його любов`ю власниці, хоче, щоб цілком він був її, ручний і домашній. Швидше за все, вона має право на це. Однак мій егоїзм не дозволяє це визнати. Можливо, не бажаючи більше сварок в молодій сім`ї, він вирішив більше не спілкуватися зі мною. І я не шукала з ним зустрічей, найменше мені хочеться бути причиною сварки або скандалу в їхній родині".

Через пару років Мелек випадково зустріла свого друга, вже одруженого, в одному зі столичних кафе. Вони розповіли один одному про всяку всячину, новинах, дівчина поділилася звісткою про свої заручини. Вони обмінялися номерами телефонів, обіцяли один одному зателефонувати і не пропадати більше.

"З тих пір ми не зідзвонювалися і не бачилися більше, а пройшло близько трьох років, ми живемо в одному місті, від спільних знайомих знаю, що мої колишні друзі начебто щасливо живуть, я рада за них. Єдине - мені гірко від того, що раптом я стала непотрібною".

У власному серці, як каже Мелек, вона відпустила всіх тих, кого давно було пора відпустити, закрила всі ті двері, які давним-давно пора було зачинити, знайшла душевну рівновагу і гармонію.

"Мені є чим пишатися, я наближаюся до успішного завершення навчання в аспірантурі, маю непогану роботу, я заміжня. Але іноді мені стає дуже самотньо, у мене фактично немає друзів - мої найближчі друзі - це колишні одногрупники, які ледь дотягують до рівня приятельок, нас мало що пов`язує.

Питання про дружбу між чоловіком і жінкою, я сформулювала б по-іншому: чи не "Чи є дружба між чоловіком і жінкою?", а "Чи є довіра? І, що робити, коли воно втрачається?".

Заріна Орудж