Гірські лижі - це дуже своєрідний відпочинок

Привіт всім. Якось зовсім непомітно минула зима, а за нею і перший місяць весни. І ось уже квітень, але в Сочі на гірськолижному курорті Газпром досі катаються на лижах. Чому раптом я про це згадала? Так, напевно, тому, що гірськолижний Сочі - це моє найяскравіше враження зими.

Так вже вийшло, що незважаючи на всю мою спортивність, гірські лижі весь час обходили мене стороною. Друзі наші, та й діти вже багато років поспіль виїжджають на найрізноманітніші гірськолижні курорти, а я ось ніяк. І ось це ніяк могло тривати ще багато років.

Але добре, коли є друзі, які можуть сказати - так, вистачить вже вдома сидіти, давай-ка збирайся. Ну ось і зібралася. Друзі (ще зі студентства) їхали з Воронежа на машині, а я - літаком з Мінська через Москву до Адлера, а там мене зустріли вже приїхали Лена з Борею.

Сочі, кінець січня, тепло, думаю собі - які лижі? Може обійдеться, що не потягнуть мене в гори? Ну страшно, правда. Хлопці вже скільки катаються, а я? Ну добре.

У день приїзду ми не каталися, але подивитися щось околиці треба. Поїхали ми на Розу Хутір, щоб показати мені, що це за місце.

Треба сказати, що хлопці - друзі мої, поїздили по самим різним європейським курортам, в Сочі приїхали після Олімпіади і сподобалося їм тут мало не більше, ніж та Європа. Йдеться саме про сервіс, про трасах, не кажучи про те, що не потрібно віз, кругом рідна російська мова.

Ну ось дивіться, Роза Хутор.В Адлері було тепло, дощ, а тут, на Розі Хутір, снігу повно, морозець такий хороший.

На правій фотографії ми стоїть на березі тієї самої підступної річки Мзимта, яка минулого літа затопила весь Сочі.

А це снігохід - швидка допомога. Уже через день двічі довелося побачити, як на такому снігоході вивозили лижника з гори - одного лежачого, в причепі, а іншого сидить.

Ну ось, на ранок ми поїхали в гори. Забула сказати, що жили ми в готелі біля моря, і до гір нам треба було їхати майже годину.

Дорога нова, дуже гарна, побудована до Олімпіади. По дорозі - кілька тунелів. Їдемо, дощ, двірники ледве встигають відгортати. Довгий тунель. Виїжджаємо, і прямо ах - зима! Просто дитячий захват від такого чарівництва. Краса!

Приїхали на Альпіка, запарковалісь. Відмінна парковка, платна. Ми тут перевзулися, застебнулися, лижі в руки і пішли.

До слова, як у новачка, відчуття від гірськолижних черевик були жахливі - ходити в них ну дуже не зручно, а з застебнутими замками і взагалі не можливо. Мабуть

Ну все, спорядилися, купили скіпаси. І ось - перший підйом в гори в кабінці. Туман не давав великого простору оці, а й те, що було видно - захоплююче!

Коли виходиш з кабінки - таке враження, ніби на свято приїхали. Гірськолижне спорядження - куртки, штани, шоломи, лижі, дошки - ну до того все яскраве, красиве.

І, мабуть, у всіх такий же настрій - музика, танцюють аніматори, усміхнені спортивні люди. Самого різного віку. Багато дітей.

Інший раз дивишся - Малишок зовсім, а так спритно їде, шльопнеться на попу, тут же підніметься і далі їде. Чи то центр ваги у них нижче, чи то ще щось - але катаються ці дітки легко.

Ми бачили на горі дівчинку, років чотирьох-п`яти. Вона вчилася з інструктором. Впала, плаче - де моя мама.

Інструктор, хлопець, молодець такий, каже - мама знімає тебе, а ти плачеш, на відео не красива отримати.

Вона так - точно знімає? Знімає, знімає. І продовжує: мені сьогодні дісталася найкрасивіша дівчинка на гірці, зараз вона плакати перестане, і ми з нею поїдемо.

І правда, дівчинка таки перестала плакати, доїхала до кінця гори, молодчинка така

Ну ось зараз і для мене все почнеться. Бачите, у мене страх просто у всьому тілі, а ось вчителька моя від радості прямо світиться

Перша траса, на якій починають вчитися все - зелененька. Он стовпчик на задньому плані показує колір траси і буквений номер.

Крім зеленої є ще синя, червона і найкрутіша - чорна. Мені до них - як до космосу.

На зеленій вчать новачків, або вони самі тут навчаються. Вважається, що вона полога і зовсім проста. Але мені так не здалося. Було реально страшно. Будь я одна - втекла б. А так - куди тут подінешся з підводного човна?

Насправді мені страшно повезло з дівчатами. Вони прямо як справжні інструктори - так спритно пояснювали, що і як, що у мене в общем-то швидко, якимось чином стало щось виходити. Корявенько, звичайно, але все ж ...

Потім ще - мене весь час контролювали і не випускали з поля зору. Це здорово допомагає - відчувати поруч людей, які просто запитають - ну як ти?

Уже в перший день дівчата вирішили, що нічого тут на зеленій час втрачати, поїхали на синю. Ну їдьмо. А синя - вона, виявляється, набагато крутіше зеленої. І довше. Ще й сніг пішов. Я думала - НЕ доїду. Тут мало того, що сама не знаю як їхати, так ще боїшся, що жваві хлопці на дошках зіб`ють.

Але, справедливості заради, скажу, що на горі є таке правило - якщо хтось впав, втратив палицю - до нього тут же під`їжджають звичайні катаються хлопці і допомагають. Просто дивно.

Ну ось вони - мої вчительки-мучительки. Які говорили, що синя, вона така ж, як і зелена, ну тільки синя. Типу - чого там боятися.

А ось тут - вид з вікна готелю на наступний ранок. Чи не правда - красотища? І хто здогадається, що через годину ми будемо вже на лижах котитися?

У Сочі ми були три з половиною дня, і кожен день погода була інша. Каталися ми і в туман, і в сніг. Але звичайно ж, сама краса була в сонячний день.

Вид з підйомників був якийсь нереальний, ніби сидиш і фільм дивишся про краси неземні.

Дерева були в неймовірних снігових шапках, які не зрозуміло як трималися на верхівках.

Борі вдалося знайти дерево-сталагміт - дивіться, як його чудно занесло снігом.

А бачите, який глибокий сніг? Буквально крок в бік від ратраченной траси, і провалюєшся по коліно.

Коли їдеш на підйомнику, частенько бачиш, як народ залізе ось так в сніг на різну глибину і фоткала, всім це прикольно.

Цей сонячний день був третій в нашій лижної епопеї. І це було перелом в настрої - вже хотілося кататися, хоча ще неважливо виходило, і не було впевненості на трасі. Але з`явилося задоволення від самого катання.

Бачите, на цій фотці я вже така смілива і можу посміхатися.

А тут просто добірка різних трас. Дівчата потягли мене на трасу Д, щоб показати засніжені ялини. Вони забули, що такі їли у нас круглий рік за вікном. Іноді такі ж снігові.

Але це й справді красиво. І останнє фото на пам`ять - у інформаційного щита, на якому дата, час, і температура повітря. За відчуттями - зовсім не така.

А це відео - щоб подивитися, як все це було в русі.

Сподіваюся, не втомила вас своїми розповідями про такий ось своєрідному відпочинку, заради якого довелося летіти за купу кілометрів на двох літаках.

А друзі, до речі, на зворотному шляху потрапили в страшну заметіль і пробку на перевалі. Їхали в сутужно і в щільному потоці зі швидкістю 20 км на годину мало не до Ростовської області.

А чи доводилося вам кататися на гірських лижах? Які у вас враження?