Фархад халілов: "громадянин - це людина, яка повинна віддати борг батьківщині" - інтерв`ю

сьогоднішній гість Lady Day.Az - голова Спілки художників Азербайджану, художник Фархад Халілов.

- У колишні роки в ходу була фраза Кеннеді "Не питай, що твоя країна може зробити для тебе. Запитай, що ти можеш зробити для своєї країни". Сьогодні цей вислів актуально, або сучасникам воно здається вже дуже лозунговими?

- І це зовсім не смішна фраза. Країну роблять люди, особистості, які присвячують себе їй. Це навіть не дуже пафосно - то, що ми повинні своїй Батьківщині. Так, ми повинні їй! Тому що, якщо ми не виконуємо свій обов`язок, то і країна наша не стане тим місцем, де нам хотілося б жити. Чим більше ми віддамо своїй країні, тим вона стане гарніше, потрібніше, відоміший. Тому я зовсім не вважаю, що ця фраза - гасло. Любов взаємної повинна бути.

Але для мене громадянин - це, в першу чергу, людина, яка повинна віддати борг своїй Батьківщині. А потім - що буде, те й буде. І я в будь-якій справі дотримуюся цього принципу. Ось, ще за радянських часів, пам`ятаю, ми робили дуже багато скульптур, і на міжнародному симпозіумі ми подарували свої роботи місту Баку. Це були чудові скульптури. На жаль, після всіх перипетій куди вони поділися, зараз вже невідомо. Але я пам`ятаю, тоді перший секретар міськкому мені говорив: "А чому ви нічого не попросите для себе у відповідь?" Я говорив, що "прийде час і все восполнится". І все заповнювати. Я не за те, щоб людина, в першу чергу, думав про себе. Великий Сабір перед смертю сказав, що "якщо мої кістки чимось допоможуть моїй Батьківщині, беріть і їх!". Він настільки був готовий до жертв заради своєї країни. Тому ця крилата фраза зовсім пафосна, і вже точно не смішна.

- У перші роки своєї незалежності, роки становлення країни була якась гонитва за виживання. Ми всі кудись бігли, боялися не встигнути. Скажіть, ми вже прийшли до того, щоб зупинитися, перевести дух, оглянутися навколо і побачити результати?

- 20 років, з точки зору історії, - це не такий великий термін. В історичному контексті 20 років - це тільки одна мить. Але ми стільки всього встигли за цю мить! 20 років тому Азербайджан не знали в світі. А сьогодні знають! І тому сьогодні, коли в Ірландії я заходжу в якусь картинну галерею і галерейник у мене запитує: "Звідки Ви?". Я говорю: "З Баку!" Він вигукує: "Оооооо!" І починає мені розповідати про все, що знає про Баку, Азербайджані. 20 років тому такого не було.

- Більше знають про наявність нафти? Або?

- У зв`язку з політичними реформами, здобуттям незалежності, в першу чергу, природно, "працює" політика. При цьому знають і діячів культури, мистецтва. Звичайно ж, світ стежив за тим, як розвивалася політична ситуація в колишньому СРСР, в тому числі і в період розпаду Союзу. Гейдар Алієв розкривав світу Азербайджан з незнайомою їм боку. А сьогодні вже Президент Ільхам Алієв намагається все найкраще привносити в країну. І це формує імідж країни, яка навіть поки не розміняла третій десяток своєї незалежності.

Відрадно й те, що увага приділяється не тільки столиці. Наші регіони просто розкішно розвиваються. У кожному регіоні є гарні готелі, все для комфортного проживання. Раніше не було таких можливостей. Сьогодні в країні йде колосальне будівництво, реставрація та інше.

- Хотілося б почути вашу думку, як голови Спілки художників: чи багато сьогодні тих, хто замислюється, стоячи перед картиною художника? Адже був період, коли інтерес до мистецтва різко впав ...

- Так! Все дуже змінилося! Був такий період, коли знизився інтерес до мистецтва. Я говорю про початок 90-их. У той період Гейдар Алієв і відкрив Академію мистецтв. Ця ініціатива сильно вплинула на популярність художників і на популярність образотворчого мистецтва в країні. Величезна кількість молодих художників кинулися здобувати вищу освіту у себе в країні. Для цього були створені всі умови, що дуже важливо. Сьогодні образотворче мистецтво Азербайджану активно в усіх сенсах цього слова. Кожен день відкриваються виставки по всій країні. Це говорить про те, що є великий інтерес до цієї сфери. На жаль, не можу сказати, що люди у нас днюють і ночують в галереях. Але у нас в країні з`явилося багато людей, які розбираються в мистецтві, купують картини, причому, роблять це зі знанням справи. І цей інтерес явно збільшується.

Ось тут вже ми, як Спілка художників Азербайджану, повинні думати, як утримати цей інтерес, щоб він поповз по висхідній, щоб привернути увагу людей. Ми навіть вже говоримо про те, які заходи вжити для цього. У цьому контексті дуже важливо підтримувати саме творчу молодь.

- Говорячи про творчої молоді, неможливо не згадати про "Yarat!". Скажіть, з точки зору мистецтва, має право на існування те, що роблять ці молоді хлопці, зібрані навколо "Yarat!"? І чи немає конфлікту між класичним мистецтвом і сучасним?

- Ні, ні в якому випадку. Це дуже неправильне ставлення, коли люди дивляться тільки в одну сторону. "Yarat!" - Це група молодих людей, які роблять сучасне мистецтво Азербайджану. Мені зараз навіть дивно говорити на цю тему, тому, що я сам - один з тих, хто робив за радянських часів то нерадянське мистецтво в той важкий період, коли все було піддано цензурі класиків. Ми були по інший бік барикад, і наші твори вважалися сучасним мистецтвом. Я себе ніколи не вважав ретроградом і сьогодні не вважаю. Тому можу з упевненістю сказати, що "Yarat!" робить велику справу для впізнавання азербайджанського мистецтва. Вони привозять в Баку художників, які пов`язані з сучасним мистецтвом. Адже сучасне мистецтво - це явище в нашому житті, ці молоді художники вже мислять іншими категоріями. Потрібно тільки вітати і розширювати сферу їх впливу в мистецтві.

Мені особисто важливий сам художник. А форма його вираження для мене не має значення. І коли мене, "лівого" художника, - а в роки моєї творчої юності всіх неклассіке вважали і називали "ліваками" - Призначили до Спілки художників, я зібрав усіх і сказав: "Ми - художники. І неважливо, хто - класик, хто - реаліст і так далі. І для нас повинна бути важлива можливість творити, а не поділ на категорії та формати!" Тому що чим ширше напрямки в мистецтві, ніж вони глибше, тим краще для мистецтва. Тому я за різноманіття жанрів, думок, напрямів. Я розумію, що важко людині, набравши якийсь багаж знань, умінь, навичок, впускати в свої думки щось кардинально нове. Він уже сформований. Щось нове означає завжди відмова, в деякому роді від чогось старого. А це не всім вдається зробити. Звичне - зручно. А нове - невідомо. Але я думаю, що людина завжди повинна бути відкритим для всього нового.

Ось у мене є улюблені письменники. Але я не можу тільки їх перечитувати. Я повинен знати, що відбувається в світі, в літературі, музиці. Хоча мої улюблені письменники дають мені їжу для роздумів. Але йти в ногу з часом завжди потрібно. Сьогоднішній час впливає на нас ...